У монографії висвітлюються філософські, психологічні і філологічні аспекти алегоричного мовлення; теоретико-літературні, міфокритичні і герменевтичні дискурси у вивченні алегорії. Розглядається алегорична образність міфів (алегорії потягів, страхів, двоїстості, страждань), жанровий потенціал алегорії (пропонується концепція алегорії як метажанру), стилетвірні інтенції алегорії, зокрема, доводиться теза про ключову роль алегорії в експресіоністському стилі. В алегоричному розрізі аналізується творчість низки українських письменників (Т.Шевченка, І.Франка, Лесі Українки, О.Кобилянської, В.Стефаника, О.Турянського, Є. Маланюка, В.Стуса).