У монографії на основі літературознавчих джерел та архівних матеріалів вперше в українському літературознавстві здійснюється цілісне й системне дослідження художнього масиву творчості В’ячеслава Потапенка (проза, драматургія, поезія, публіцистика). На рівні мікроаналізу прокоментовано ідейно-тематичний зміст, жанрово-композиційну структуру, домінантні засоби образо- й характеротворення письменника, визначено реалізмоцентричні вектори та підґрунтя модерністської стилістики його творів, переважна більшість яких уводиться до наукового обігу вперше. Художня спадщина митця вперше розглядається у контексті розвитку полістильової моделі (романтизм, реалізм із ознаками неореалізму, неоромантизму, імпресіонізму, психологічного письма) в українській літературі помежів’я ХІХ–ХХ століть. У монографії представлено першу спробу комплексного прочитання формозмісту творів В. Потапенка, специфіки художнього інструментарію, мистецького світу письменника. Заакцентовані аспекти індивідуально-авторської поетики осмислюються в тогочасному літературному процесі як синкретична стильова модель, а мистецька самодостатність творів прозаїка та драматурга репрезентується крізь виміри домінантних критеріїв художності. У монографії визначається місце і роль літературної спадщини В. Потапенка у розвитку вітчизняного письменства.